Озеро Синевир

Маршрут почнемо з Міжгір’я, звідки до озера 32 км мальовничої дороги. Перша зупинка – на Синевирському перевалі висотою понад 800 м н. р. м., звідки можна побачити типові пейзажі Верховини. З перевалу дорога плутає по відрогам гори Кам’янка (1578 м), на крутосхилах якої багато кам’яних розсипів, і спускається в село Синевир, що широко розкинулось в долині Тереблі. Бурхлива Теребля бере початок в центрі Горган, в напрямку яких пролягає наш шлях. На гірських схилах суцільною стіною піднімається хвойний ліс, що розступається тільки перед кам’яними ложами численних гірських потоків. Вздовж дороги трапляються напівзруйновані доти, протитанкові бетонні піраміди – залишки оборонних укріплень лінії Арпада, спорудженої в 1944 році. В 2 км вище Синевира в Тереблю впадає її ліва притока – Чорна Ріка (Озерянка), долину якої охороняє черговий дот колись грізної оборонної лінії. Звідси, від устя Чорної Ріки, 4 км до музею лісу і сплаву. В минулі часи транспортування смереково-ялицевого лісу відбувалось водними шляхами. Для цього була побудована мережа дерев’яних гребель у верхів’ях річок – клаузур (з німецької – „застібка”). На водосховищах формували плоти, відкривали шлюзи і плотогони-бокораші сплавляли ліс по Ріці, Тереблі, Тересві, Тисі та іншим річкам, причому плоти-бокори сплавляли аж до 1957 року. Музей лісосплаву функціонував на базі останньої клаузури, яка збереглася з тих пір. На жаль, паводком 1998 року музей був частково зруйнований, а гребля знищена повністю. У відновленому музеї можна ознайомитися із знаряддям праці лісорубів та бокорашів, технологією лісорозробок минулих століть.

Долаємо чергові 2 км вздовж Тереблі до села Синевирська Поляна. Більшість будинків тут дерев’яні, неподалік від центру – Покровська дерев’яна церква і дзвіниця – пам’ятки архітектури 18- 19 ст. Ще через 4 км під’їжджаємо до турбази “Синевирське озеро”. Звідси 1 км до мети нашого маршруту і 5 км до найвисокогірнішого населеного пункту України – села Свобода на висоті більше 900 м над рівнем моря.

Озеро, розташоване у підніжжя гори Озірна на висоті 989 м., утворилося в післяльодовиковий період в результаті потужного зсуву гірських порід, які перегородили вузьку долину річки. Воно протічне – вода просочується крізь тіло цієї природної греблі, відкритого витоку немає. Площа водного дзеркала – біля 7 гектарів, максимальна глибина – до 12 м, посередині – невеликий острівець. В озері живуть раки, озерна форель і голь’ян – невеличкі рибки, які весь час в’ються біля берега.

За легендою назва озера походить від імен закоханих – дівчини на ім’я Синь і юнака Вира. Персонажів прекрасної казки про вірність і таїнство великого кохання матеріалізує скульптурна група „Синь і Вир”, розташована на невеликому півострівці. Монумент вирізьблено скульпторами із червоного дерева в 1984 році, вага його трьох складових частин – 30 тон, висота – 13 метрів.

Захищену з усіх сторін лісистими горами поверхню озера рідко турбує вітер, тому вона або дзеркально гладка, або вкрита мілкими хвилями. Якщо дивитися зі схилів навколишніх гір на синь водної гладі, обрамовану пухнастими смереками, зрозумілою стає інша назва озера – Морське Око. Щоб побачити такий ракурс слід зробити прогулянку в напрямку гори Озірна (1496м).

Даний матеріал оприлюднений на основі книги “Туристам про Карпати – Путівник та краєзнавчі відомості” – В.В. Цигика, та доповнений автором сайту на основі нових матеріалів. Позаяк ми рекомендуємо додатково вивідати актуальну інформацію з різних надійних джерел (форуми та туристичних телеграм каналів) по даному маршруту.