На Говерлу та по Чорногорі

Найвища гора України висотою 2061 м над рівнем моря викликає закономірний інтерес численних туристів. Незважаючи на примхливу в умовах високогір’я погоду та важкий підйом, в розпал літнього сезону Говерлу щоденно відвідують десятки, а то й сотні людей. Такій масовості сприяє доступність вершини зі сторони Івано-Франківської області. Із Ворохти – центру туризму та гірськолижного спорту – вздовж ріки Прут проходить автомобільна дорога з асфальтовим покриттям до турбази „Заросляк”, розташованої на висоті понад 1200 м н.р.м., на відстані всього 4 км від вершини. Переважна більшість екскурсантів користується саме цим шляхом. Зрозуміло, що особливих спортивних досягнень при такому сходженні не продемонструвати, проте це не заважає ближче познайомитися із суворими кліматичними умовами високогір’я, побачити неповторну красу альпійського поясу Карпат. Суттєвим негативним моментом залишається низька екологічна культура екскурсантів, які не притримуються строго визначеного маршруту, протоптують сотні стежок і спричиняють значне засмічення території.

Зі сторони Закарпатської області сходження на Говерлу часто здійснюють від туристського притулку “Під Говерлою”, розташованого в 6 км вище села Лазещина в урочищі Козмещик. Щоправда, згадувані 6 км в даний час представляють ґрунтову дорогу, не придатну для звичайних легкових автомобілів. В районі турбази залишаємо з правого боку ґрунтову дорогу, що йде долиною річки Лазещина, і починаємо тривалий підйом. Пішохідна частина маршруту з цієї точки складає близько 8 км.

Найцікавішим є маршрут через Чорногірський масив Карпатського біосферного заповідника, проте він має і найбільшу протяжність – 14 км в один бік. Їдемо з Рахова в напрямку села Луги уздовж Білої Тиси до місця впадіння в неї лівої притоки – річки Говерли. Повертаємо наліво, рухаємось однойменним селом З км. Зразу за останніми хатами привертає увагу мінеральне джерело справа від дороги, тут же обладнане місце для відпочинку. На відстані 1 км звідси – кордон заповідника, де після інструктажу і консультацій щодо маршруту можна починати похід.

На території заповідника не ведеться господарської діяльності, тут доглянуті і промарковані стежки, максимально збережені природні ландшафти. Через кількасот метрів від воріт заповідника можна побачити рештки греблі – колишньої клаузури, яка була споруджена ще в 1894 р. і служила для регулювання рівня води при сплаві деревини. Близько 5 км дорога в’ється долиною річки Говерли, береги якої густо заросли кременою, калюжницею, м’ятою, іншими вологолюбними рослинами, які напоюють повітря густим специфічним, трохи дурманячим ароматом. На річці багато як природних так і штучних перекатів, на яких комфортно почуває себе струмкова форель. Місцями пінисті води з гуркотом прориваються вниз серед величезних кам’яних брил, часто над потоком піднімаються скельні урвища і кам’яні осипи.

Але ось дорога закладає крутий віраж, покидаючи річкову долину, починаються серпантини довгого, майже десятикілометрового підйому. Із зміною висоти поступово міняється характер рослинності. В долині – це буково-грабові ліси, які згодом поступаються буково-смерековим. Тутешні праліси вражають велетенськими ялицями, смереками, буками та яворами. На висоті 1440 м починається полонина Брецкул, з якої відкривається гарна панорама з видом на гору Петрос. Стежка перетинає гірський потік, який спадає в долину каскадом перепадів. Дедалі частіше зустрічаються зарості сосни гірської та вільхи, на відкритих місцях густо ростуть кущики чорниці та брусниці гірське різнотрав’я. На перемичці між Петросом і Говерлою, де споруджується будинок заповідника, який планують використовувати як наукову, природоохоронну та екологічну базу, дорога роздвоюється. Повертаємо направо і стежкою, що в’ється по крутосхилу, прямуємо на вершину. Калейдоскоп вражень, прагнення побачити краєвиди, що ховаються за наступними гірськими схилами, спонукають забути про втому, допомагають долати останні метри підйому. Тут, на двокілометровій висоті, мінлива, вітряна погода, рідко обходиться без хмар, які, на відміну від рівнини, часом знаходяться не тільки над головою, але й під ногами. Проте, якщо немає суцільної хмарності чи, боронь боже, грози, дуже небезпечної на відкритих просторах високогір’я, вдається побачити вражаючу панораму Карпат, що відкривається звідси. В південно-східному напрямку зміїться 20-кілометровий хребет Чорногора, який проглядається аж до протилежного кінця, на якому піднімається Чорна Гора, або Піп Іван Чорногірський (2028 м). На півдні і південному заході до кордону з Румунією хаотично громадяться Рахівські гори. Прямо на захід, на відстані всього 6 км, знаменитий своїм крутосхилом Петрос, правіше від якого видніється віддалений хребет Свидовець. На північному заході, в напрямку села Лазещина, Яблунецького перевалу, проглядається пасмо Горган. На північному сході, на території Івано-Франківщини, у підніжжя Говерли зір привертає споруда турбази, розташованої на межі лісу.

При плануванні багатоденного походу можна пройти весь Чорногірський хребет, що, як правило, займає 2- 4 дні. Спустившись з Говерли піднімаємось на гору Брецкул (1911 м), під якою розташоване заболочене гірське озерце льодовикового походження. Обходимо траверсом вершини Пожижевська і Данціж і піднімаємось на Туркул (1932 м). На схилі гори Пожижевської розташована метеостанція і стаціонар інституту ботаніки АН України, при бажані тут можна переночувати. Біостаціонар побудований у 1899 р. на висоті 1429 м і його характеризують як найвисокогірніше місце роботи в Україні, звісно, якщо не рахувати чабанів, які часом випасають овець ще вище.

З гори Туркул можна спуститись на ночівлю до озера Несамовите. Від озера знову піднімаємось на гребінь основного хребта, переходимо гору Ребра (2001 м). Далі можна здійснити радіальне сходження на вершину Гутин Томнатик (2016 м), піднятись на гору Бребенескул (2032 м), з якої видно однойменне озеро на висоті 1801 м. Довжина найвисокогірнішого озера України 134 м, ширина 44 м, глибина – до Зм. На вершині Чорної Гори (2028 м) збереглися руїни польської метеоролого-астрономічної обсерваторії. Її урочисте відкриття відбулося влітку 1938 року. Головним астрономічним інструментом був астрограф з діаметром об’єктива 33 см. Під час Другої світової війни наукове обладнання було демонтоване, а кам’яна споруда, відома під назвою “ Білий слон”, занепала.

З Чорної гори спускаємось до витоків річки Бальзатул, до однойменного присілка, біля якого збереглися рештки старої греблі. Продовжуємо рухатись вже вздовж Білої Тиси до села Говерла, далі ще кілька кілометрів до центра села Луги, звідки можна рейсовим автобусом чи попутнім транспортом добратись до міста Рахів.

Даний матеріал оприлюднений на основі книги “Туристам про Карпати – Путівник та краєзнавчі відомості” – В.В. Цигика, та доповнений автором сайту на основі нових матеріалів. Позаяк ми рекомендуємо додатково вивідати актуальну інформацію з різних надійних джерел (форуми та туристичних телеграм каналів) по даному маршруту.