Чому люди біжать швидше, коли вони налякані

Ми успадкували страх від своїх далеких предків. Вони полювали тварин і тікали від хижаків — так з’явилася реакція «бий чи біжи», яка допомогла їм вижити.

Минули мільйони років, проте ми реагуємо на небезпеку так само, як і давні люди. У деяких випадках це справді допомагає уникнути загрози, але в багатьох ситуаціях страх — інстинктивна непідконтрольна реакція. Яка б не була його причина, реакція організму допомагає бігти швидше та розвинути швидкість вище, ніж за звичайних умов середовища.

У цій статті ми розібрали природу страху, з’ясували, як пов’язані біг і страх і чому ми біжимо швидше, коли налякані.

Що таке страх із біологічної точки зору

Страх – одна з фундаментальних та запрограмованих реакцій у лімбічній системі мозку, яка спрямована на захист живого організму від передбачуваної загрози. Страх виник у людини від початку еволюції і зіграв центральну роль виживання, тримаючи нас подалі від хижаків і даючи імпульси, необхідних боротьби чи втечі.

Якщо сильно спростити, страх — це те, що відчуває людина чи інша жива істота, коли щось загрожує її виживанню, здоров’ю чи просто комфортному існуванню.

Страх може бути нищівним і паралізуючим, але він також необхідний для безпеки. Деякі види страху, які ми відчуваємо до цього дня, як і раніше, тісно пов’язані з інстинктивною потребою у виживанні, наприклад, поширений страх висоти та комах.

Що відбувається в організмі людини, коли вона відчуває страх

Сьогодні стимули, які викликають страх, найчастіше зовсім інші, ніж тоді, коли наші предки тікали від хижаків. Але тілесна реакція залишається незмінною. Коли людина відчуває страх (якщо це не екзистенційна тривога), у його організмі відбуваються зрозумілі з погляду біології процеси.

Реакція страху починається в області мозку – мигдалеподібному тілі (амігдалі) і поширюється по всьому тілу, щоб приготуватися до захисту або втечі – та сама реакція «бий або біжи».

Стимул загрози, такий як вид хижака, викликає гіперактивність мигдалика. Завдяки цьому активуються області, які беруть участь у підготовці до рухових функцій – бійка або втеча. 

Це також викликає викид гормонів стресу та змушує інтенсивно працювати симпатичну нервову систему, відповідальну в даному випадку за почастішання пульсу та дихання.

Первинна реакція організму готує нас до більшої ефективності у разі небезпеки:

• зіниці та бронхи розширюються;
• дихання частішає, частота серцевих скорочень та артеріальний тиск підвищуються;
• кровотік та потік глюкози до скелетних м’язів збільшуються;
• робота органів, які не є життєво важливими в цей момент (наприклад, ШКТ), сповільнюється;
• людина стає пильним, перебуває у стані «тут і зараз», його мозок не зайнятий іншими речами (будь-який біль у тілі, робочі питання і т.д.).

Далі розповімо, як мозок інтерпретує загрозу та страх.

Етап 1: розпізнавання страху

За розпізнавання страху відповідальна частина мозку, яка називається гіпокампом. Гіпокамп і префронтальна кора допомагають мозку інтерпретувати передбачувану загрозу, тобто людина дізнається, чи вона реальна. 

Наприклад, реакція на хижу тварину в дикій природі та в зоопарку зовсім різна. У диких умовах ми відчуваємо страх за своє життя, а в зоопарку навіть найбільший хижак здається милим. Це з тим, що гіпокамп і лобова кора обробляють контекст, а мигдалеподібному тілі послаблюється реакція страху.

Етап 2: реакція на загрозу

Якщо все ж таки загроза реальна, в роботу включається гіпоталамус, який посилає сигнал гіпофізу, а він, у свою чергу, наднирникам. Вони вивільняють у кровотік гормони стресу – адреналін та інші катехоламіни (норадреналін, дофамін). І ось що відбувається в результаті:

• частішає серцебиття, і кров приливає до м’язів, які цього найсильніше потребують;
• зростає сила скорочення серця, щоб воно могло перекачувати більше крові;
• частішає дихання, дихальні шляхи розширюються, щоб легені отримали більше кисню;
• звужуються кровоносні судини, а артерії, навпаки, розширюються, підвищується кров’яний тиск, і в м’язи спрямовується більше кисню та поживних речовин, щоб вони були готові до дії;
• печінка вивільняє глюкозу в кров, щоб дати м’язам енергію, що зазвичай залишається недоступною;
• відбувається перерозподіл споживання м’язами глюкози: харчування блокується для непрацюючих м’язів, а працюючих — посилюється;
• м’язи напружуються, і тому тривалий страх і занепокоєння часто призводять до хронічного болю в м’язах.

Коли ми боїмося, працюють навіть м’язи кожного волосяного фолікула, піднімаючи волосся. Не дарма існує вираз «волосся дибки». Хоча в людини ця реакція не сильно помітна, але вона залишилася з часів, коли у предка людини волосяний покрив ще не редукувався. 

Завдяки реакції, коли вовна ставала дибки, наші предки здавалися більшими і грізнішими. Власне, ми досі спостерігаємо цей ефект у тварин, наприклад у кішок.

Отже, страх активує одні частини мозку та відключає інші. Кора головного мозку (неокортекс), що відповідає за усвідомлені дії, стає менш активною, і тому нам важко ясно мислити та контролювати рухи в ситуації переляку.

Як пов’язані біг та страх

Реакція «бий чи біжи» розвинулася на початку еволюційної історії людства як спосіб втечі від хижаків чи боротьби із нею. Будь-яка істота, яка не тікає або не ховається від великих тварин або іншої небезпеки, швидше за все, буде видалена з генофонду задовго до того, як зможе зробити потомство.

Таким чином, біг, а саме спринтерський біг, виступає природною відповіддю на емоцію страху і інстинктивно первинний на відміну від стаєрського бігу, який еволюціонував разом з людиною.

При реакції «бий або біжи» організм виробляє гормони адреналін та кортизол. Вони викликають гіперзбудження, про яке ми писали вище: посилення серцевої та легеневої діяльності, посилення кровопостачання м’язів та розширення зіниць.

Біг як один із етапів реакції на страх

Реакції, що йдуть за страхом, мають автоматичну природу. Їх неможливо контролювати. Зазвичай ми переживаємо їх у три етапи (все відбувається за лічені секунди) або ж залишаємось на якомусь одному з етапів:

1. Завмирання. Ця реакція спрямована на те, щоб сховатись від небезпеки.
2. Втеча. До справи входить адреналін, і наш наступний інстинктивний порив — блискавично зірватися з місця та втекти від загрози.
3. Боротьба. Адреналін все ще працює, і якщо ми не можемо втекти від загрози, наша інстинктивна відповідь — боротися.

У сучасному світі, коли ми відчуваємо страх, у нас дуже рідко виникає необхідність ховатися від хижака, бігти чи битися. Проте фізіологічна реакція, яку ми відчуваємо, та сама. Справа в тому, що механізми, відповідальні за найважливіші процеси в організмі, еволюціонують набагато повільніше, ніж умови, що нас оточують.

Чому страх змушує бігти швидше

Страх запускає фізіологічні реакції у організмі. Це допомагає бути швидшим і сильнішим і, відповідно, при необхідності втекти або протистояти небезпеці.

У звичайній ситуації перед змаганнями ми досягаємо збільшення частоти серцевих скорочень, прискорення дихання, прискорення кровотоку за допомогою розминки. З якісною розминкою шанси пробігти швидше зростають.

У ситуації, коли ми налякані, виникають ті ж таки ефекти, що й під час розминки. Найбільш видимі показники: піднімається пульс, частішає дихання, і вже не терпиться почати гонку. Але розім’яти і розігріти м’язи все одно доведеться – інакше можна отримати травму.

Коли ми налякані або перебуваємо в передстартовому збудженні, у нас різко зростає адреналін, який:

• збільшує вивільнення енергії
• покращує дихальну здатність
• посилює кровотік в артеріях
• підвищує потовиділення.

На змаганнях ми відчуваємо хвилювання чи підсвідомий страх суперників. За цим слідують фізичні зміни, спровоковані реакцією «бий або біжи» і здатні позитивно вплинути на біг. 

Такий «поверхневий» страх, зрозуміло, зчитується мозком як не загрозливий для життя, і людина не здійснює інстинктивних рухів. Але гормони страху все одно вивільняються в кровотік і готують тіло до ефективної роботи.

Оскільки адреналін викидається в кров за лічені секунди, ми отримуємо всі умови швидкого старту. Біжимо «на адреналіні» і показуємо вищий темп, ніж якби не були налякані.

Чи шкідливо панікувати перед змаганнями

Ми вже згадували, що коли людина відчуває страх, у неї активна лімбічна система мозку і особливо мигдалеподібне тіло. Ці області мозку також активні у періоди занепокоєння і паніки, зокрема перед змаганнями.

Як правило, хвилювання викликає м’якшу реакцію організму, ніж страх, тому у спортсмена перед стартом немає явних симптомів страху, крім підвищеного серцебиття, прискореного дихання та напруження м’язів. Це нормально, тому мобілізуються всі системи організму.

Як реагувати на передстартове хвилювання та паніку

Цими станами треба вміти керувати. Важливо налаштуватись на майбутній старт і скинути зайву напругу. Можна вирушити на легку розминку, поспілкуватися з позитивно налаштованими бігунами, послухати музику і нарешті глибоко подихати.

Що точно не варто робити, це негативно реагувати на почуття паніки. Пам’ятайте, що ця емоція – лише реакція організму, яка в результаті допоможе бігти швидше. Просто дихайте глибше, налаштуйтеся на приємну бігову подорож і змусіть реакцію «бий чи біжи» працювати на вас.

У деяких випадках щось йде не так, і штатне хвилювання переростає у неадаптивний страх. Нормальна реакція виходить з-під контролю і відбувається зайвий викид адреналіну.

«Бий чи біжи»: негативні наслідки на гонці

Не всі можуть впоратися з реакцією «бий чи біжи». У деяких людей трапляється надзвичайний викид адреналіну та кортизолу, і під їхнім впливом спортсмени біжать перші сотні метрів на максимум своїх можливостей. 

Як ми пам’ятаємо, це нормально для спринту – 100, 200 чи 400 метрів, але неадекватно для довгих дистанцій. Природно, що в цьому випадку бігуни після занадто швидкого старту будуть змушені зменшити темп і частину дистанції, що залишилася, осмислювати подію.

Здатність ефективно керувати реакцією «бий або біжи» і спрямовувати отриману енергію на користь своєму бігу – навичка, яка буде корисна кожному бігуну.

Читайте на тему: Стратегія на марафоні: як розподілити сили під час забігу

Якщо ви помічаєте, що передстартове хвилювання часто виходить за рамки нормального і перетворюється на постійний стрес або невмотивований страх, варто подумати про професійну допомогу. Пам’ятайте, що якщо стресу занадто багато, певний момент організм перестане з ним справлятися. А це збільшує ризик:

• серцевих захворювань
• хвороб нирок
• проблем із травленням
• порушень сну тощо.

Використовуйте спеціальні техніки, які допомагають упоратися із хвилюванням (наприклад, глибоке дихання) або проконсультуйтеся зі спортивним психологом.

Висновок

1. Страх і наступні його автоматичні реакції — це механізми еволюції, спрямовані захист живого організму від передбачуваної загрози.
2. Біг – один із етапів реакції на страх. Мозок розпізнає загрозу, тіло включає захисні механізм, і якщо загроза реальна, ми звертаємося до втечі. Якщо бігти немає можливості, у хід йде реакція «бий» як складова частина «бий або біжи».
3. При стресі в кровотік викидаються адреналін, норадреналін та інші нейрохімічні речовини. Серце б’ється швидше, кров приливає до м’язів, що дозволяє їм працювати інтенсивніше. Дихання прискорюється, і легені розширюються, щоб увібрати більше кисню. Енергія миттєво надходить до всіх частин тіла. Це пояснює, чому злякана чи гнівна людина біжить швидше, ніж вона здатна у спокійному стані.
4. Для людини страх це ще й складна емоція. На змаганні він допомагає бігти швидше, особливо на початку перегонів. Але надмір страху та стресу може призвести до негативних наслідків — від неправильного розподілу сил на дистанції до хронічних захворювань.
5. Вміння керувати страхом та інстинктивною реакцією «бий чи біжи» може принести користь як на змаганнях, так і у звичайному житті. Тому не зайвим буде навчитися це контролювати.

Читайте далі: Як упоратися з хвилюванням перед забігом