Продовжуємо нашу історичну рубрику і розповімо сьогодні про Білла Міллса — людину, яка за всіма розкладами не мала стати Олімпійським чемпіоном. Напевно, важко посперечатися, що однією з найуспішніших країн світу легкої атлетики є США. За більш ніж сторічну історію Олімпійських ігор спортсмени з цієї країни багато разів доводили свою спортивну активність. Тільки спортивна ходьба поки що не підкорилася американським атлетам. Але, всупереч великим успіхам в багатьох видах, була бігова дистанція, яка більше ніж півстоліття не підкорялася американцям на Олімпіаді — це 10000 метрів. І про єдиного бігуна зі США, якому вона підкорилася, йтиметься сьогодні.
Спортивна історія пам’ятає лише двох олімпійських чемпіонів, які представляли корінних жителів Америки. Першим був Джим Торп, який на далекій Олімпіаді 1912 року став найкращим у п’ятиборстві та десятиборстві, а другим — герой цієї статті Біллі Міллс. Він народився 1938 року в дуже бідній індіанській резервації в Південній Дакоті. Дуже скромне дитинство стало ще прикрішим у 12 років, коли молодий хлопець став сиротою. Спорт був саме тією родзинкою, яка дозволяла забути про свою не дуже високу якість життя. Спочатку він займався боксом, біг був його додатковим захопленням, але згодом стало зрозуміло, що саме в легкій атлетиці в нього набагато більше перспектив. Поступово він повністю перейшов у біг та зарекомендував себе як сильний кросовий спортсмен. Біллі вигравав у багатьох змаганнях, був чемпіоном штату, але у світі бігунів був майже нікому не знайомий. Наближалися Олімпійські ігри 1964 року, а оскільки крос не був Олімпійською дисципліною, Біллі вирішив спробувати пробитися до Олімпійської команди на 10 000 метрів, і, посівши на відбірному старті друге місце, потрапив на Олімпіаду — в десятку.
На той час у стаєрському бігу панував Рон Кларк, чинний володар світового рекорду на 10 000 м – 28:15. Також брали участь бігуни, які бігли на цю дистанцію впевнено з 29 хвилин. Одним із фаворитів був і великий Петро Болотников, чинний Олімпійський чемпіон — судячи з тренувань, що підводять, він знаходився в кращій формі у своєму житті. Як може людина з результатом на 10 000 м повільніше 29 хвилин змагатися з людьми, які бігли на хвилину швидше за нього в поточному сезоні?
Виявилося, що на Олімпіаді теж є місце диву. Австралієць Рон Кларк на правах світового рекордсмена одразу поставив тон усьому забігу. Він зробив тактику, яку використовував у 1956 році Євген Куц, постійно смикаючи темп забігу. Але якщо раніше метод інтервального бігу був новинкою, то через 8 років інтервальними тренуваннями здивувати було складно, і до середини забігу за Кларком утрималося ще чотири людини. На жаль, через травму Петро Болотников не зміг підтримати темпу забігу, але герой цієї посади продовжував відсиджуватися за спинами бігунів і навіть періодично виходити вперед. На останньому колі почалися справжні розбірки зі штовханням та спробами зайняти більш вигідну доріжку.
Спочатку на одній лінії боролися Кларк та Міллс. Потім у них з-за спини з неймовірною швидкістю вискочив Мохаммед Гаммуді з Тунісу, і здавалося, що результат забігу зрозумілий. Він одразу кинув переслідувачам 5-10 метрів, потім Кларк побіг у погоню, і здавалося, що Міллс вже зможе задовольнитись лише третім місцем. Але останні 100 метрів у виконанні цього індіанця були просто неймовірними, ніби всі інші навколо нього просто зупинилися, і Біллі Міллс став не лише першим американським чемпіоном Олімпіади на дистанції 10000 метрів, а й взагалі першим бігуном західної півкулі, хто зміг на цій дистанції отримати золоті медалі. Результат на фініші був дуже серйозним для того часу: 28:24 — це був новий Олімпійський рекорд лише за 9 секунд від світового. Біллі Міллс одразу побив свій особистий рекорд на 50 секунд! Усі були в шоці. Ніхто не ставив на цього молодого бігуна зі США, за всіма розкладами та попередніми прогнозами букмекерів цього не мало статися. Так Біллі Міллс довів, що у спорті немає нічого неможливого.
На цій же Олімпіаді Біллі Міллс та Рон Кларк знову зустрілися на старті, але вже марафонської дистанції. У підсумку Рон фінішував 9-м, а Біллі — 14-м, це була не їхня дистанція: вони вже здобули свою хвилину слави раніше і могли лише здалеку дивитися на біг великого Абебе Бікіли. Біллі Міллс був дуже вдячний тренувальному плану відомого нам Артура Лідьярда: за кілька років до Олімпіади він перейшов на його плани, де було дуже багато повільного бігу та досить великі обсяги. Саме вони зробили з сильного кросовика найсильнішого на той час стаєра та дуже пристойного марафонця.
Після Олімпіади в 1965 році він довів результат на своїй найуспішнішій дистанції до 28:17, встановивши рекорд США. Але цей рік став його останнім у великому спорті, травми змусили його закінчити спортивну кар’єру, але далі у нього було довге та успішне життя (яке продовжується і зараз). Він допомагає корінним американцям, проводить лекції з історії США і на своєму досвіді доводить, що кожен може досягти успіхів, якщо докласти необхідної кількості зусиль.
Не всім нам дано стати учасниками Олімпійських ігор або тікати десятку із 30 хвилин, це сувора правда життя. Але найважливіше — це той шлях, яким ми йдемо до своєї мети. Про це і говорить Біллі Міллс на своїх лекціях, і до його слів, гадаю, варто прислухатися:
«Кінцева мета полягає не в тому, щоб виграти, а в тому, щоб докласти всіх зусиль і робити все можливе, щоб перемогти себе. Це гідна боротьба. У ній набуваєш гордість. Цим шляхом можна йти з упевненістю і високо піднятою головою, яке б місце ти не зайняв у результаті».
